Учасниця конкурсу - вчителька української мови та літератури РАК МАРІЯ АНДРІЇВНА
Есе на тему: "Леся у душі України"
Душа - океан, де знаходяться живі істоти краси, які милують око кожного любителя підводного плавання... Душа - це місце, де зберігаються найкращі цінності, де відчувається кожна нотка фортепіано або скрипки, де передана безмежна любов до Батьківщини, де залишається надія на краще життя.
Якою ж бачила Україну Леся? Маленька, хвороблива, тендітна дівчинка, яка змалечку володіла великою кількістю талантів, яка переживала щоденні тілесні болі... Своє життя поетеса називала "темною ніччю", думки - "хмарами осінніми", шлях - дорогою на "гору кам'яную". Вона не сумувала, раділа, насолоджувалася тим, що може у поетичних рядках передати усю красу землі, неймовірну любов до матері-годувальниці.
Чи знала вона, що буде час, коли хлопці, яких виколихали у колисці, зробленої з дерева, яке виросло в українських лісах, візьмуть у руки зброю і підуть боронити рідну землю, про яку було описано у віршах поетеси? Адже усе своє життя і всю творчість вона присвятила годувальниці, хоча багато часу провела закордоном на лікуванні. Де б вона не була, все одно тужила за рідним краєм, а у її думках вимальовувався образ України. Письменниця завжди мріяла про щасливу долю своєї неньки. Слова, якими Леся Українка зверталась до Батьківщини, звучали з надією, з піднесенням... Ця розмова не була спрямована до будь-кого, а до особи, яку боліло, яку терзали пекучі рани: ярмо, несправедливість, відчуження, пустота... Вона відчувала, вона знала про те, що прийде час і її продадуть, замоскалять... Тих, хто її дуже любив і любить - вб'ють, візьмуть у полон, загорнуть плачевною землею, яка назустріч буде відлунювати: "Ой, страшно мені, страшно!" За що гине молодий цвіт? "Коли спадуть кайдани з нас", - ці рядки з проникливого вірша "Скрізь плач і стогін, і ридання..." вкотре є підтвердженням того, що український народ не здається, а зі всіх сил намагається звільнитися від них: і ділом, і душею, і молитвою, і закликом: "А ми тую червону калину підіймемо, а ми нашу славну Україну гей-гей розвеселимо!"
Отже, Леся Українка, її творчість, її пісні є важливою зброєю для наших воїнів, волонтерів за світлу мрію. Надія помирає останньою. Та коли її немає, то немає життя. Своїм гаслом: "Ні, я жива, я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає", - поетеса показує наскільки величні серця кожного українця, які вони привітні, коли в гості приходять віра, надія і любов. Віра на краще життя! Надія на перемогу! Любов до України та нашої вічноживої Лесі!
Немає коментарів:
Дописати коментар